Київська область стала пілотом проєкту RE:Ukraine Villages: розробивши алгоритм дій, для дослідження наступних областей ми віришили покликати на підмогу волонтерів.

Ми почали працювати над дослідженням Чернігівської області у середині квітня 2023 року. Оголосивши open call у соцмережах, ми зібрали команду волонтерів, яка нараховувала 16 осіб. Серед задач, які вони виконували, були пошук та збір інформації, польові експедиції та їхня логістика, креслення, 3D-моделювання, аналіз та типологізація оздоблень.

Після того, як ми визначились зі списком локацій для експедицій, волонтери розподілили їх між собою, сформували команди та рушили у подорож. Партнером дослідницьких експедицій Чернігівщини та трьох наступних областей України виступила мережа АЗС KLO, яка забезпечила волонтерів пальним. Загалом волонтери відвідали та відзняли у Чернігівській області 31 село. 

Чернігівщина багата на різноманітній декор та оздоблення. Однією з її особливостей є повсюдне використання дерева – за нашими спостереженнями, співвідношення із цеглою сягає 80 / 20. Це спонукало нас до розширення доступних варіантів у конструкторі. Вкрай характерним для області є різьблений дерев'яний декор. Його фігури та форми перегукуються із візерунками місцевих вишивок та оздобленні керамічного посуду. 

Місцеві будинки також відрізняються яскравими кольорами. Жовтий, вишневий, помаранчевий, насичений зелений – серед розмаїття комбінацій було складно виділити лише чотири колірні гами. Найрозповсюдженіші кольори місцевих дерев'яних будинків – бордовий та зелений.

Оновлений масив даних був доданий до наявного онлайн-конструктора – тепер у ньому доступна Чернігівська область та характерне для неї оздоблення. Малюнки вікон та їхнє обрамлення, веранди, продухи на горищі, декоративні елементи – пройшовши всі кроки конструктора, можна зібрати будинок, властивий селам цієї місцевості.

Сумська та Харківська області стали новим етапом еволюції проєкту. Ми ухвалили рішення масштабувати дослідження та почати паралельні роботи над п’ятьма областями. Посилення команди волонтерами дозволило охопити більшу географію експедицій та ґрунтовніше підійти до роботи з відкритими джерелами. Тепер фінальні вибірки формуються на більшій кількості проаналізованих матеріалів і ми маємо змогу досліджувати локації, не доступні для волонтерів через близькість до фронту. 

Головним нововведенням цього етапу стала оптимізація типології планувань – тепер вони є більш актуальними для сучасних потреб мешканців сіл. Ми також запропонували розміщення меблів на планах для того, аби спростити вибір необхідного варіанту для користувачів. Ця типологія стане основою для майбутніх областей, з мінімальними поправками на локальний контекст. Також оптимізовано й роботу з альбомом фінальних креслень, який користувачі завантажують після проходження всіх кроків онлайн-конструктора.

Команда волонтерів ґрунтовно підійшла до експедицій Харківщиною, адже частина регіону досі в активній фазі війни, а звільнені землі перебували в окупації досить довго. Планувати маршрути доводилось після консультацій з військовими, адже на деокупованих територіях ще багато не розмінованих ділянок. Їхати туди самостійно без військових та спеціальної волонтерської перепустки було вкрай небезпечно: так частина Харківщини виявилась закритою для наших досліджень. Список сіл формувався й після консультацій з істориком Максимом Розенфельдом, який добре знається на історії Слобожанщини.

Під час частини подорожей волонтери жили у приватному будинку та спали в бомбосховищі у підвалі, щоб не прокидатись від повітряних тривог і бути максимально зібраними. На відміну від інших досліджених областей, на Харківщині відчувалася постійна напруга та закономірна пересторога місцевих. Також волонтери майже не зустріли тут літніх людей, які зазвичай ділилися з ними спогадами про власні будинки. Всього групам волонтерів вдалося дослідити у польових експедиціях 15 сіл області.

Характерна особливість Харківщини – її неоднорідність; історичний розвиток західної, східної, північної та південної частин вплинув на формування прикметної та характерної архітектури всередині області. 

Будинки на Харківщині зводили переважно з цегли. Це зумовлено багатими покладами червоної глини та розвитком цукрової промисловості: у людей тут були ресурси для того, аби будувати якісне міцне житло. Зіграла свою роль і історія – цей багатогранний район послідовно знищували впродовж ХХ століття. Дерев’яні будинки зустрічаються на півночі регіону, де є ліси, – хоча їх значно менше, ми зберегли їх у конструкторі, щоб не переривати цю традицію.

Характерні колірні гами Харківщини – це поєднання відтінків зеленого та синього. Руда цегла часто оздоблена декоративними вставками кольорової пофарбованої цегли – найчастіше білої. Загалом декору місцевих будинків притаманні прості геометричні форми, зокрема ромби.

Досліджуючи Сумщину, волонтери виявили, що більшість характерних для області приватних будинків збереглися у містечках зі садибною забудовою. Із запланованого списку під час експедицій волонтери дослідили 18 сіл та містечок Сумщини. Зазвичай команда обирала історичні районні центри та подорожувала місцевістю навколо них у пошуках автентичних будівель.

Чим ближче до кордону з Росією – а отже, фронту, – тим більше напруги відчувалося у настрої жителів області. Проте місцеві зазвичай дозволяли фотографувати свої домівки, втім, просили не фотографувати їх самих. Регіон потерпає від регулярних точкових обстрілів вздовж кордону, тому на шляху зустрічалося вдосталь закинутих хат та навіть цілих сіл.

Архітектура сільських будинків Сумщини вкрай кольорова з переважанням відтінків синього, зеленого та темно-вишневого. Особливо яскравим забарвленням відрізняються місцеві дерев’яні хати – стіни деяких вицвіли від часу, а інші дбайливо підфарбовують. Тут також люблять прикрашати власне житло: волонтери зібрали багато фотографій унікальних декоративних елементів – об’ємних квітів, пташок, складного різьблення. Велика кількість і червоних цегляних будинків, також оздоблених різноманітним декором, зазвичай геометричним. 

На відміну від інших північних прикордонних областей, досліджених в рамках проєкту RE:Ukraine Villages, на Сумщині менше впадають в око сліди радянського впливу.

На початку 2024 року наші дослідження дісталися українського Півдня – історично мультикультурного регіону. Ми вивчали особливості місцевої архітектури переважно онлайн та з відкритих джерел. Через близькість до фронту експедиції були небезпечними – а ті кілька поїздок, які нам вдалося організувати, не принесли бажаних результатів: руйнування будинків були значними, села подекуди знищені вщент. Проте, окрім наших традиційних пошуків на сайтах нерухомості та Google Street View, нам вдалося зібрати чимало живих історій та спогадів із сімейних архівів наших знайомих. Великий внесок у базу фотографій «Батьківська хата» зробив волонтерський проєкт Old Khata Project.

Історія Миколаївщини зберігає сліди грецьких поселень, які існували тут ще у VI столітті до нашої ери. Їхній культурний вплив, посилений особливостями місцевого клімату, простежується в архітектурі сільських будинків й дотепер. Дерев’яні будинки в області практично відсутні – в першу чергу, через відсутність матеріалу та теплий клімат. Втім, деревину використовували для декоративного оздоблення фронтонів. Місцеві будинки багаті на декор та плавні лінії. Грецькі мотиви можна впізнати в колонах з канелюрами, а також поширених кутових елементах, які перегукуються з доричним ордером загалом.

У цій місцевості ми вперше зустріли та додали у конструктор новий характерний матеріал для оздоблення та декору – ліпнину. Ліпних елементів тут вдвічі-втричі більше, ніж цегляних, що знайшло відображення в доступних для вибору опціях конструктора. Цеглу зазвичай не фарбують, втім, прикрашені ліпниною будинки часто бувають блакитних чи сірих відтінків, з білим декором.

Як і у випадку з Миколаївщиною, через близькість бойових дій та часткову окупацію Запорізької області можливості наших польових досліджень були вкрай обмежені. Проте й тут на допомогу нам прийшли колеги та друзі, які надсилали нам і фото будинків своїх родичів – із тимчасово окупованих сіл.

В історії капітального будівництва регіону паралельно існувало декілька сталих типів житла, в нашому дослідженні ми поділили їх на два основні типи: традиційна тинькована українська хата та менонітський будинок. Останній є унікальним для України прикладом повністю запозиченої садибної архітектури, яка майже не змінювалася з плином часу. Типологія будинку привезена переселенцями-протестантами менонітами з території сучасних Нідерландів.

Станом на 2024 рік у селах Запоріжжя переважають цегляні будинки – дерево використовується лише в обрамленні та віконницях. Цегляний декор домінує в карнизах, кутах та віконних обрамленнях. Для області більш характерна нефарбована цегла; для фарбування зазвичай обирають відтінки блакитного, бірюзового, зеленуватого та білого кольорів.

Однією з особливостей області є розмаїття фронтонів, які формують впізнаваний образ запорізького сільського будинку. У своєму дослідженні ми виділили п’ять типів декорування фронтонів деревом (з різними типами віконець на горищі) та цеглою – в оздобленні карнизів та різноманітних віконець.

«Там, куди ми доїхали, все зруйноване. Жодного вцілілого будинку. Ми не фотографували, бо не було що фотографувати. Села, в які розташовані вглиб області, під обстрілами – їхати тут зараз небезпечно» – таке повідомлення від наших волонтерів цілком точно описує спроби організувати експедиції Херсонщиною. Проте багато роздумів та знахідок нам принесло дослідження історичного контексту. Віримо, що після повної деокупації зможемо дослідити цей регіон в полі та повною мірою.

Менонітська спадщина, спільна для південних областей, – це цегляні фронтони. Зустрічаються також дерев’яні. Повсюдно використовуються оздоблення карнизів та декоративне оформлення кутів будинку. Серед будинків області поширене оздоблення ліпниною.

Херсонська область цікава елементами, загалом характерними для українського Півдня. Проте, на відміну від Миколаївщини та Запоріжжя, тут їх використовують більш еклектично, часто поєднуючи декор із різних матеріалів – так, разом з ліпним оздобленням може зустрічатись цегляний чи дерев’яний фронтон. 

Як прикордонний регіон із виходом до моря, Одещина природним чином стала плавильним котлом різноманітних культур, які зустрічалися на її теренах. Від грецьких поселенців, які прибули на ці береги до нашої ери, до козаків, які знайшли тут прихисток після руйнування Січі, – й до молдаван, болгар, кримських татар, німців, албанців та євреїв, які селилися тут у часи Російської імперії, – все це вплинуло на формування надзвичайного різноманіття сільської архітектури області.

Переважна більшість місцевих будинків тиньковані – цегла майже не зустрічається. Фронтони водночас більш різноманітні – тут можна побачити тиньковані, дерев’яні, або з поєднанням обох матеріалів (наприклад, з тинькуванням нижньої частини фронтону з геометричними ліпними елементами). 

Фасади будинків часто фарбують у відтінки блакитного та сірого у поєднанні з декоративними елементами білого кольору. Також часто зустрічаються зелені, блакитні фронтони, з барвистими декоративними елементами.

Серед усіх областей, які ми встигли дослідити, Одеська – рекордсмен за кількістю декоративних елементів. Тут можна обрати по шість різних варіантів обрамлень вікон, кутових елементів та карнизів. Проте справжня візитівка цього регіону – оздоблення фронтонів. Найчастіше їх прикрашають ліпними елементами – геометричними формами та анімалістичними орнаментами. Часто на фронтоні можна побачити левів, пташок, оленів, різноманітні квіткові орнаменти. Віконця на фронтоні вкрай варіативні – видовжені аркові, стрілчасті, чотирикутні – всього у конструктор додано 8 типів. Вінчає фронтон коник у формі піки чи корони – на Одещині вони мають витягнуту форму та складний силует.

Гордість та характер Дніпровщини – славнозвісний петриківський розпис, який походить з однойменного села. Історики вважають, що традиційна орнаментальна техніка з рослинними мотивами народилася саме з оздоблення сільських хат. Натхненням для рослинних орнаментів ставала місцева природа – садові й лугові квіти, ягоди, листя винограду та папороті. Подібні мотиви зустрічаються в іконописі, прикладних мистецтвах – оздобленні посуду, рушників та одягу. У 2013 петриківський розпис було внесено до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Дефіцит дерева, притаманний південним регіонам, позначився й на сільських будинках Дніпровщини. Через багаті поклади глини споконвіку для будівництва тут повсюдно використовували саман – також відомий як лимпач – необпалену цеглу із суміші глини, соломи та піску. Проте найбільшого поширення у регіоні набули цегляні будинки. Не в останню чергу це пов’язано із будівельними практиками менонітів, які почали заселяти Дніпровщину на початку XIX століття. У більш сучасних оселях можна побачити дерев’яні фронтони, також поширене оздоблення торцю та карнизу даху дерев’яними планками.

Фасади в області часто фарбують у світлі пастельні відтінки, у поєднанні з синіми та зеленими фронтонами. Колірні комбінації примножуються і через декоративні елементи, які часто пофарбовані у синій, зелений, коричневий. Прикрашають будинки цегляним та ліпним декором. Яскрава ознака області – розмаїття рослинних та геометричних ліпних елементів, які стилістично перегукуються із петриківкою. Кути та фасади будинків оздоблюють розмальованими плитками та орнаментами – особливо в області полюбляють виноград та ромби. Фронтони вінчають дерев’яні піки.

Своєрідним продовженням традицій будівництва з глини є використання керамічної плитки. За цим практичним та довговічним матеріалом селяни зверталися до місцевих гончарних майстрів або виготовляли їх власноруч. Для прикрашання фасадів будинків використовувалися як базові форми й трафарети (шахматки, ромби), так і більш індивідуальні патерни.

Під час повномасштабної війни все більше людей відкриває Полтаву як туристичний напрям – і команда бюро не стала винятком. У листопаді 2023 та червні 2024 ми здійснили дві дводенні експедиції в цю область – ці подорожі стали для нас водночас роботою та відпусткою. Список сіл нам надали дослідники, відповідно до нього ми розробили маршрут.

Типологія будинку Полтавщини є продовженням та модернізацією історичної української хати. Наочним прикладом є форма даху, яка від солом’яної стріхи еволюціонувала лише матеріалом покриття, зберігши свою впізнавану форму. Одна з основних характерних особливостей Полтавщини – повсюдне використання плитки. Нею декорують кути будинків, прикрашають карнизи та опоряджують фасади. В оздобленні вільно застосовують та поєднують між собою різні матеріали: в онлайн-конструкторі можна обрати тинькування, плитки, цеглу. На Полтавщині ці матеріали декору часто поєднують з дерев’яними віконними обрамленнями, й фарбують у зелений, блакитний та червоно-коричневі відтінки.

Також нам в око впало розмаїття димарів, часто прикрашених декоративною оцинковкою, та прикрашені гребенями дахи. Під час подорожей ми випадково зустріли жінку, яка розповіла про місцевого чоловіка, який виготовляв такі димарі й прикраси до них; вона показала нам його будинок. 

Дослідження сільської архітектури Полтавщини стало для нас й можливістю віддати шану видатному українському художнику, архітектору, графіку, основоположнику національної професійної університетської архітектурної та художньої освіти Василю Кричевському. Творець українського архітектурного модерну жив і працював в цій області. Для його стилю характерні геометричні п’ятикутні форми – які, на наш погляд, перегукуються з характерною трапецієвидною формою вікон місцевих будинків.

На півночі Волинська область межує з Польщею та Білоруссю, тому в прикордонній смузі діє особливий пропускний режим. Ця місцевість виявилась справжнім скарбом для дослідників – у тутешніх селах, віддалених від обласних центрів, збереглося чимало автентичних хат із характерним декором. Всього в області за три дні ми відвідали близько 30 сіл та зробили понад 1000 фотографій.

В архітектурі сіл Волині простежуються риси, характерні для північних регіонів України, – насамеред повсюдне використання дерева, характерне для лісистої місцевості. Більшість будинків або побудована з бруса, у зрубній техніці, або оздоблена дерев’яними планками, – цегляні трапляються рідше. Вперше ми додали дерев’яні планки в конструктор після дослідження Чернігівщини, що наштовхує на думку про спільний етнографічний контекст регіону. Для онлайн-конструктора ми обрали три типи характерних патернів опорядження дерев’яними планками: горизонтальний, вертикальний та ялинкою. Фронтони також оздоблюють фігурними декоративними планками.

Елементами оздоблення виступають віконні обрамлення, часто лаконічні, карнизи та кути будинків, які прикрашають різьбленням із геометричними візерунками: ромбами, колами, лініями, сердечками та квітковими мотивами. На півночі області частіше зустрічаються віконниці, що додатково захищають будівлю від протягів та втрати тепла. Переважна більшість дахів захищена й укріплення піддашшями, також їх оздоблюють прикарнизними дошками. Фронтони будівель прикрашають піками, а на горищах часто розміщують символічне сонечко.

Колірні комбінації, характерні для будинків області, варіюються від традиційних – білого, натурального кольору деревини та блакитного – до яскравих жовтого, червоного й зеленого.

Як й іншим областям регіону Полісся, Рівненщині здавна притаманна зрубна техніка у будівництві хат.
Сировиною майстрів забезпечували густі ліси – тому місцеві добре розумілися на виборі й обробці деревини. Це й досі простежується як у поширеності дерев’яних будинків, так і в різноманітті різьбленого декору. Хати будували й із дерев’яного каркаса, обліпленого глиною або покритого дошкою – нею прикрашали фронтони, опоряджували фасади. Характерними є також декоративні дерев’яні кути будинку із різьбленими верхів’ями.

Сучасніші будинки, зведені у другій половині XX століття, часто опоряджені плиткою.
Інша популярна альтернатива дереву – тинькування стін.

Найчастіше на Рівненщині фарбують будинки у білий, блакитний, жовтий, зелений та теракотовий кольори.
Вікна в області у переважній більшості фарбують у блакитний. Яскраві оселі прикрашають кольоровими елементами у різних комбінаціях – на стінах і кутах найчастіше можна зустріти декоративні ромби, зображення рослин, а також сердечка. Також поширені елементи із дзеркала, які у сонячні дні схожі на срібло. 

Досліджуючи регіон, ми виокремили веранди як характерну особливість Рівненщини. Тут вони зазвичай двосхилі й розміщені по центру фасаду – таким чином, ця багато оздоблена частина будинку слугує його своєрідним обличчям, і часом перевершує решту будинку в оздобленні. Віконні малюнки веранди також зазвичай складні, прикрашені візерунками.

Крім того, не можна оминути й популярність різноманітного декору з металевих пластин та листів, яким забезпечувала оселі жива бляхарська школа. Зокрема у місцевих будинках можна побачити декоровані металеві димарі, витончені ринви та різьблене металеве оздоблення периметру фронтонів. Останнє перегукується з традиціями різьблених дерев’яних елементів, поширених у регіоні.

За результатами дослідження Рівненської області ми додали в онлайн-конструктор нові варіанти декорування веранди, а також оновили наявні планування – тепер веранду можна розмістити по центру будинку.

Архітектурна спадщина Львівщини відображає багатошаровість та унікальне географічне положення регіону. Вона поєднала традиційне бойківське житло з високим дахом та відкритою галереєю, німецькі колонії з функціональним підходом до планування, елементи австрійської міської архітектури, а також будівлі, пов'язані з розвитком туризму. Попри уніфікацію радянського періоду, місцеві будинки ХХ століття зберегли свої регіональні особливості.

Як і для Львівщини, так і для карпатського регіону загалом типове використання дерева. Традиції зрубного будівництва та різьбярства зберігаються у цій місцевості до початку ХХ століття. Для таких будинків характерні стрімкі дахи, обумовлені кліматом, а також відкриті галереї вздовж фасаду, які дозволяли займатись господарством й у негоду.

Найчастіше будинки оздоблюють дерев’яними дошками у всю висоту фасаду. Обʼємний декор для Львівщини нетиповий – зазвичай, тутешні хати прикрашають малюнками або пласкими геометричними елементами. Популярний мотив – горизонтальні смуги по лініях вікон, що характерно як для дерев’яних, так і тинькованих будинків. Типові декоративні елементи Львівщини – геометричні орнаменти, анімалістичні мотиви, горизонтальні смуги.

Особливу увагу на Львівщині приділяють оздобленню веранд – в області можна зустріти багато різноманітних варіантів. Один із найпоширеніших – веранда із дахом, який врізається у дах будинку. Часто веранди розміщують на поздовжньому фасаді по центру, що нагадує традиційне розташування входу в дім у бойків. Також розповсюджені й засклені веранди вздовж фасадів.